Виставка з фондової колекції музею до 86-річчя від Дня народження Василя Симоненка (1935-1963) – українського поета, журналіста

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в селі Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині.

Перші вірші майбутній відомий поет-шестидесятник написав ще під час навчання на факультеті журналістики Київського національного університету ім.Т. Шевченка. В цей період він був учасником літературної студії імені Василя Чумака (СІЧ).

Після завершення навчання В. Симоненко працював у редакціях газет «Черкаська правда» (1957 — 1960 рр.), «Молодь Черкащини» (1960 — 1963 pp.), був власним кореспондентом «Робітнича газета».

Навесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Хоча на той час поет жив і працював у Черкасах, проте разом з А. Горською, І. Драчем, Л. Костенко й В. Стусом та іншими, він став душею і окрасою цього Клубу. Вже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Василя Симоненка, що поклали початок українському руху опору 1960-70-тих pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка» та інші.

Центральною у творчості поета вважається патріотична тема − любові до України, до її народу, поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я»: «Ми − не безліч стандартних «я», а безліч Всесвітів різних».

За життя В.Симоненка друком вийшла лише одна поетична збірка «Тиша і грім» (1962 р.) та казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963 р.).  Більшість творів поета побачили світ вже після його смерті.

Влітку 1962 року В. Симоненка жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Шевченка (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Саме це, як вважають, стало причиною погіршення стану здоров’я В. Симоненка та призвело до його смерті у ніч проти 14 грудня 1963 року.

На виставці представлено «Портрет Василя Симоненка» (1985 р.) роботи Заслуженого діяча мистецтв України Віктора Івановича Клименка.

Художник пригадує: «Заходить до мене в майстерню мій кращий друг Микола Негода і запитує: «Вікторе, хто з ваших художників зможе намалювати портрет Василя Симоненка, якому виповнюється ювілейна дата, 50 років. Безкоштовно, бо у нас грошей нема. Я запитав: «На коли треба зробити портрет?»

Виявилося, що портрет треба було зробити на післязавтра, бо у Палаці «Дружба народів» буде ювілейний вечір. Я погодився написати портрет. Потім ми пішли у редакцію газети «Серп і молот», де працював Ігор Осадчий, фотожурналіст і друг В. Симоненка, який нам і дав декілька фотографій поета.

Потім портрет В. Симоненка стояв на сцені палацу «Дружба народів», і коли підійшла до портрета мама В. Симоненка, Ганна Щербань, і почала долонею його гладити, то це для мене була вища нагорода».

Архів подій музею: