Що може розповісти ікона

Сьогодні мова піде про особливий експонат з фондової колекції Черкаського обласного художнього музею. Перед нами один із старовинних списків відомої козацької ікони — Новокодацька (Самарська) ікона Пресвятої Богородиці. Перші згадування про оригінал ікони датуються початком XVIII сторіччя, коли побожні козаки привезли її на Січ у Свято – Миколаївський храм міста Нові Кайдаки (нині адміністративний район міста Дніпро). Друга назва – Самарська – закріпилась за образом після його перебування в Самарському Пустинно – Миколаївському монастирі на Дніпропетровщині.

Образ, який ми бачимо, справді рідкісний, адже не часто можна зустріти ікони з січових церков у сучасних храмах, рідкість вони і в музеях. Перед нами нетиповий сюжет, джерелом якого є давня легенда про те, як у юнацькі роки Діві Марії було видіння розп’яття її ще ненародженого сина, це закарбувалося їй на все життя.

Ікона промовляє до нас мовою символів. Тут усе невипадково, кожен елемент покликаний розкрити глибокий сакральний зміст: жертовність Богоматері, її смиріння зі своєю глибокою трагедією.

Центральне місце ікони займає поясний образ Пресвятої Богородиці. На голові у неї хустка і мафорій, голова смиренно схилена в покорі до Господньої волі. Усі символи, які її оточують, розкривають тему розп’яття. Богородиця повернута праворуч до невеликого хреста, на якому розп’ятий Спаситель, з ран його тече кров і омиває череп Адама. Праворуч від розп’яття бачимо могильну плиту. Ймовірно, так зображено Камінь помазання, на якому змащували тіло Ісуса Христа після його смерті. За розп’яттям проглядають гостроверхі башти й стіни старовинного міста. Це Єрусалим, де відбувалися події. Від хреста до грудей Божої Матері направлений меч, що ранить її у саме серце. Ліворуч за спиною Пресвятої Богородиці стовп, до якого прив’язували Спасителя під час катувань. До стовпа мотузками примотані спис і тростина з губкою, якою вартові змочували оцтом вуста Ісуса. На стовпі сидить півень — натяк на майбутнє зречення апостола Петра.

У верхніх кутах зображені в хмарах антропоморфні сонце і місяць. Космічні світила теж вказують на момент розп’яття і смерті Ісуса. Тоді сталося так, як і було передбачено в Діяннях святих апостолів: «сонце перетвориться на темряву, а місяць — на кров перед приходом Господнього дня, великого та славного» (Діяння 2 / 20).

Композиційно іконопис узято в рамку зі світлої вохри. Вона ж відділяє унизу поле, що займає менше третини дошки, де зображені знаряддя «страстей Господніх».

На блюді лежать кліщі для виймання цвяхів, чотири зігнуті цвяхи, малий хрест, терновий вінець, молоток. Кисть правої руки може належати одному зі слуг первосвященика, які били Спасителя під час допиту в синедріоні; гаманець з тридцятьма срібняками — ціною зради Іуди. Далі бачимо пучок різок, якими катували Спасителя, глечик з ладаном, чашу на високій ніжці — символ страждань, які прийняв Ісус. У правому нижньому кутку зображена велика купа одягу, на ній три гральні карти: шістка, трійка і туз (символ жереба, який кидали римські воїни під час розподілу одягу Спасителя).

Зображення вищезгаданих символів у Новокодацькій іконі Пресвятої Богородиці несе ідею жертовності. Це було співзвучно світогляду січовиків, які не виключали кінець свого життя, як насильницьку смерть за віру християнську. Тож знаряддя «страстей Господніх» деякою мірою були реаліями їхнього життя.

Проте, винятковість образа полягає не лише в його іконографії. Відомо, що Богоматір була у великій пошані у українців. Мати, яка віддає своє єдине дитя на смерть за гріхи людей, за давньою християнською традицією була заступницею народу. А Новокодацька ікона Пресвятої Богородиці з 1770 року вважається нововідкритою чудотворною. Дивні знамення і чудеса від цього образу приваблювали величезне число паломників не тільки з навколишніх земель, але і з Польщі, Греції, Грузії, навіть з Афона і Константинополя. Останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський двічі приїздив вклонятися чудотворному образу. Він замовив для ікони срібний з золотом оклад, прикрашений перлами і сапфірами, після чого ікона отримала народну назву — ікона Калнишевського.

Дивовижно, але слава про чудотворну силу цього образа живе і в наш час. Нечисленні списки ікони оповиті легендами. Наприклад, один зі списків Самарськаої ікони Божої Матері отримав другу назву «Дар материнства» завдяки чудесам за молитвами бездітних подружніх пар. Від списку Самарської ікони Божої матері зі Свято – Введенського храму міста Запоріжжя і зараз відбуваються численні чудеса зцілення.

Беззаперечно, що Новокодацька (Самарська) ікона Пресвятої Богородиці, представлена в постійній експозиції Черкаського обласного художнього музею, являє собою культурно — історичну цінність, але, можливо, цей старовинний тьмяний образ у залі ікон також приховує в собі і чудотворну силу.

За матеріалами статті О. М. Самкова: Новокодацька ікона Пресвятої Богородиці із зібрання Черкаського обласного художнього музею.// Музейний альманах Черкаського обласного художнього музею. – 2019. – випуск 8-9. – с.26 – 29.

https://www.facebook.com/cherkasy.art.museum/posts/3069316043189571

Ж-573 Ікона Богоматір біля розп'яття

Архів подій музею: