Штрихи до творчих портретів: художники Черкащини

Кропивнянин Ілля Шульга: повернення із небуття

Художники – очі людства

(М. Волошин)

Чи багато ми знаємо про І. М. Шульгу? Переконаний, що майже нічого, і на це є свої причини. А між тим він належить до яскравих мистецьких небожителів, які гідно репрезентують Шевченків край. Автор понад тисячі малярських робіт, цей художник став одним із представників «розстріляного Відродження» 1930-х років. У липні цього року виповнилося 150 років від дня народження видатного мистця…

Від козацьких джерел

Є в золотоніському краї село, котре свого часу зажило слави потужного козацького осередку. Це Кропивна, 350 літ тому – полковий центр і резиденція полковника Ф. Джеджелія – сподвижника Б. Хмельницького. У цьому поселенні 20 липня 1878 р. й народився Ілля Максимович Шульга, який із молоком матері увібрав у своє єство трепетно-шанобливе ставлення до козацької минувшини. Босоногим і голодним було його дитинство, бо зростав майбутній геній пензля в бідняцькій родині, де й хліба наїдалися хіба що на великі свята. Уже змалку заробляв якусь копійчину чи кухлик молока, працюючи підпаском при череді. На одинадцятому році життя у хлопчини яскраво виявився малярський хист: спочатку він дивував усіх здатністю копіювати картини, а згодом і самостійно відтворював витончені дива тамтешньої природи.

Друзі батька, розуміючи, що це може бути Божим даром, допомогли прилаштувати хлопчину до художньої майстерні в Києві. Одначе, замість навчання, Ілля виконував там різноманітну чорнову роботу: тер фарбу, розносив виготовлені замовлення. Таке становище не приносило Іллі ніякого задоволення, адже він прагнув щодень створювати власні картини, і тому найнявся на роботу підмайстром до австрійського митця Де-Ольма, котрий якраз практикував тоді у Києві.

Учень Мурашка й Рєпіна

У житті більшості духовних геніїв є певний знаковий рубіж, який кардинально впливає на їхню творчу долю. Таким для І. Шульги став початок навчання у знаменитій «малювальній» школі легендарного українського живописця Миколи Мурашка. Тут молодий художник навчався два роки, і в 1899 р. попрямував до Москви, де став учнем мистецької школи живопису, архітектури та будівництва. Йому пощастило з учителями, адже в цьому закладі навчали образотворенню класики живопису В. О. Сєров, А. Ю. Архипов, М. О. Касаткін, К. О. Коровін. Під впливом своїх великих учителів молодий митець остаточно утвердився на позиціях реалістичного методу малярства.

Настав рік 1903. Живописну школу І. Шульга закінчив з відзнакою і двома срібними медалями. Здавалося, вже можна було б припинити навчання й нарешті перейти на самостійні мистецькі хліби. Та Ілля вирішив, що ще зарано ставити крапку на власному освітньому вдосконаленні. Завершити його він вирішив у столичному Санкт-Петербурзі. Його там чекала наука від великого Метра живопису І. Рєпіна у найпрестижнішому на той час мистецькому закладі – Петербурзькій академії мистецтв. У «північній Пальмірі» наш земляк наполегливо торував власну творчу стезю. За блискуче виконану дипломну роботу – картину «Козаки пішли» – І. Шульга в 1909 р. отримав звання «вільного мистця». Підбадьорюючи молодого майстра, І. Рєпін говорив: «Не забувай, що в художньому мистецтві є тільки два Іллі – це я і ти». Воістину, то були пророчі слова для кропивнянина…

Подільсько-золотоніський період

У 1910 р. уже як дипломований художник, Ілля Максимович разом із дружиною та донькою кидає свій життєво-творчий якір у Вінниці. Тут він уперше серйозно почав захоплюватися світловими зображальними ефектами в мистецтві написання картин. Створені ним пейзажі й сюжетні картини «Зелене свято», «Рідна хата», «Водяний млин», «Малі хутори» та інші сповнені синівської любові до неповторних щедрот рідної землі й відзначаються увиразненістю мазків і яскравістю барв. Власне, саме в подільський період утверджується пріоритетна у творчості нашого земляка тематика, пов’язана з козаччиною та героїчним минулим українства. Відзначаються реалістичністю його полотна «В’їзд Хмельницького до Києва», «Переїзд полковника Джеджелія через село Кропивну», «Козача розвідка», «Мазепа» та ін.

У буремному 1919, коли Вінниця опинилася в епіцентрі боїв, Ілля Максимович з родиною оселяється майже на десятиріччя в більш-менш спокійній Золотоноші. Тут він до тонкощів відпрацьовує творення портретів та пейзажів. Серед золотоніського циклу творчості художника виділяються картини «Шевченко на етюдах», «Мати», «Діти на перелазі» та ін. Утім, душа І. Шульги рвалася до знаменитого мистецького центру, до Києва, звідки й почався його політ у високі духовні світи.

Від слави до Голгофи

У 1928 р. мистець здійснює свою мрію й перебирається до тоді ще не столичного Києва. Образотворення він поєднує з педагогічною роботою: від1934 р. викладає в Київському художньому інституті, де здобуває вчене звання професора. У це, як виявилося, останнє десятиріччя його життя, нашому іменитому землякові творилося, як ніколи, плідно. На виставці 1934 р. у Києві глядачі були в захопленні від портретних робіт митця «П. К. Саксаганський», «М. К. Зеров», «Автопортрет». Високу оцінку отримали також картини «Діти», «На капусті», пейзажі«Весна», «Бузок», «Літо» та ін. Мистецтвознавці підкреслювали унікальність реалістичних полотен художника, де «грає» кожна деталь, кожен штрих і світлотінь, несучи глибоке смислове навантаження.

У 1937 р. художник знову займає чільне місце на столичній виставці робіт. Про нього співають дифірамби, а щонайбільше його розхвалюють за картину «Перший трактор на селі», з огляду на «ідеологічно витриманий сюжет». За всіма ознаками, то був зоряний час життя і творчості І. Шульги. Утім, уже тоді над мистцем почали нависати зловісні хмари владної неприязні. Ще б пак, він насмілився писати полотна винятково на теми українства, і, що особливо «небезпечно», на козацькі теми, та ще й у викладанні послуговувався не «великим-могучим», а лише солов’їною, материнською мовою. Відтак, владці вирішили влаштувати художникові єзуїтський тест на його лояльність до режиму. Вони поставили вимогу, аби він створив картину про українських вождів Г. Петровського та С. Косіора. Та І. Шульга твердо заявив, що в нього немає натхнення писати партійних бонз, бо це суперечить його духу вільного митця. Терпець влади увірвався занадто швидко. Темної березневої ночі 1938-го до будинку Шульги під’їхав «чорний воронок» і за мить Іллю Максимовича вивели з квартири у кайданках. Органи НКВС у традиціях тих лихозвісних часів висунули художнику звинувачення в українському буржуазному націоналізмі й навіть шпигунстві. У кримінальній справі його постійно називають «мазепівцем», а вирок був швидким і суворим: його засудили на сім літ таборів. Утім кати знали, що шансів повернутися додому у занедужілого І. Шульги вже не було. На початку 1939 р. дружина Іллі Максимовича отримала повідомлення, що її чоловік помер у пересильній тюрмі Петропавловська 19 грудня 1938 р. (у віці 60 літ).

Збережемо пам’ять

Знавіснілі у своїй люті до непокірного мистця можновладці намагалися стерти з духовної пам’яті і його творчий доробок: кілька сот чудових малярських робіт Іллі Максимовича було знищено чи розпорошено. Може цей вандальський задум сталінських посіпак і вдався би повністю, аби не здійснила подвиг збереження частини доробку художника його дружина Лідія. Вона емігрувала з донькою до США (містечко Боулдер у штаті Колорадо) й зуміла вивезти туди понад сімдесят картин. Українська діаспора США зберегла для світу ці геніальні твори: там, за океаном є навіть невелика картинна галерея кропивнянина.

А що в нас зроблено задля увічнення пам’яті мистецького генія? Та майже нічого, окрім хіба що кількох рядочків про нього в енциклопедії та неопублікованого блогу письменника О. Горобця… Вірус безпам’ятства, чи то б пак вибірковості пам’яті, яким ми інфіковані ще в радянську добу, схоже, й досі сидить у нині сущих. Немає вулиці, яка б носила ім’я І. Шульги ані в Золотоноші, ані навіть у Кропивні. Уже давно на часі й створення меморіальної дошки І. М. Шульги, яку варто встановити у його рідному селі.

 

Музейний альманах. Наукові матеріали: статті, нариси, есе. Випуск 8–9. –

Черкаси: 2019. –  С. 66

Автор: Голиш Григорій Михайлович, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ ім. Б. Хмельницького, доцент, почесний краєзнавець України, член НСЖУ/

 Шульга. Жіночий портрет Ж-505

Єдина у фондової колекції Черкаського обласного художнього музею картина Іллі Шульги «Жіночий портрет» (1922)

Архів подій музею:

Останні записи: