Творча зустріч з неординарною особистістю – Надією Георгіївною Косміаді-Саннов

20 жовтня 2018 року у Черкаському обласному художньому музеї відбулася творча зустріч з неординарною особистістю – Надією Георгіївною Косміаді-Саннов, донькою художника Георгія Петровича Косміаді.

Вона повернулася з Німеччини у м.Рівне через 52 роки, щоб відродити зв’язок із землею, де її родина колись була щасливою.
На зустрічі були присутні гості :
Оксана Юріївна Гернега – племінниця учня Г.Косміаді – Андронніка-Симончука, одного з його «апостолів» (так художник називав своїх учнів).
Анна Леонідівна Карпюк – директор музею історії
Рівненської української гімназії.

Бесіда з учасниками заходу відбулася у невимушеній дружній атмосфері.
Музей гостинно прийняв цю невеличку делегацію з Рівного.
Оксана Пушонкова, вчений секретар музею, коротко представила творчі здобутки Г.Косміаді. Вона звернула увагу на те, що в арсеналі художника більше 5 тис. картин, те, що відвідувачі побачили лише «крапля у морі». Проте й тут спостерігаємо основний посил його творчості, художника з великою колористичною сміливістю – тяжіння до архетипних узагальнень, співіснування різних національних світів.
Прогягом життя Косміаді виконував різні місії: був архітектором, педагогом, декоратором, сценографом і звісно – художником.
Він поєднав у собі багато «барв» з різних країн.
Його кавказьке дитинство (художник народився у Нальчику 1886 році) залишило «екзотично-сонячні» спогади, у Баку він вивчав архітектуру, у Москві пройшов школу Валентина Сєрова та Єгора Хруслова, у Третьяковській галереї, яка обумовила особливий імпресіонізм, засвоїв візантійську східно-церковну атмосферу.
У роки тоталітаризму митець через куполи церков акцентував увагу на витоках духовності. Його дещо містичні образи викликають щось схоже на ефект дежавю, адже ми інтуїтивно зчитуємо архетипну глибину, колективні образи, які нас усіх поєднують.
У Рівному (1916-1940) Косміаді займався педагогічною діяльністю, працював у пяти гімназіях (!) , знав багато мов. За спогадами Надії саме цю свою діяльність Георгій Петрович цінував найвище. З простими дітьми Косміаді вивчав мови (німецьку, польську, англійську), привчав їх до музики, поетичного слова. Тобто Георгій поєднував слово і образ, вірш і музику, вчив відчувати спорідненість звукових та колористичних модуляцій. Він створив художню дитячу школу, яка завжди була його мрією. Але коли увійшли радянські війська родина емігрувала у Польщу, потім у Гамбург, де йому не дозволяли викладати.
Повернення робіт учнів у Рівне сама Надія Георгіївна сприймає як символічне повернення художника про яке він мріяв.
У 2008 році Наталія Тарасевич, відома галеристка з Рівного, ініціювала виставку робіт його учнів з фондів Рівненського краєзнавчого музею.
Про діяльність Косміаді як педагога на творчій зустрічі розповіли Оксана Юріївна та Анна Леонідівна.
Анна Леонідівна розповіла про рівненський період творчості художника, про тогочасний соціум та полікультурне середовище. Досить цікаво було слухати про те, чому художник не малював портрети. Він казав: «Я можу вас намалювати, але ви себе не впізнаєте». Тобто він був упевнений в тому, що ми один одного бачимо зовсім по-різному.

Подосьонова Ольга Михайлівна , завідувач відділу фондів ЧОХМ, розповіла про творчість художника з точки зору мистецтвознавчої рефлексії, образних та колористичних рішень, глибинного символізму його робіт, провела паралелі з роботами інших художників та інших мистецьких напрямів. Вона зробила наголос на унікальній пам’яті художника та його незвичному погляді на світ, який стає зрозумілим нам на початку ХХІ ст.
Окремо варто сказати про саму Надію Георгіївну. Ця пані руйнує усі стереотипи та уявлення про те, якою має бути жінка у поважному віці.
Гострий розум, уважність, оптимізм й неперевершене почуття гумору, арсенал витончених афоризмів Надії Косміаді міг би бути окремим літературно оформленим жанром. При цьому їй самій властива неперевершена експресія.
Як вона говорила про картини учнів та самого художника, подаровані гімназії : «Я привезла шмат вогню, але вам треба докладати дрова, щоб його підтримувати». Продовжуючи цю асоціацію, скажемо, що Надія дійсно яскрава особистість, яка горить, а не тліє. Як надихає творчість її батька, так вона має в собі це натхнення. Це дивовижно.

Надія Георгіївна Косміаді-Саннов подарувала музею одну з картин свого батька та двотомник унікальних документів, які презентують не лише життя й творчість Георгія Косміаді, але й цілу історичну епоху.


Архів подій музею: