РЕГІОНАЛЬНІ МОТИВИ ВИШИВОК ОЛЬГИ МАРТИНОВОЇ

«Для мене глибоко зрозуміла

вишивка як вид мистецтва,

але коли вишивка переходить

у живопис – це вже симбіоз,

 який викликає здивування…»

Ольга Мартинова

Українська вишивка – це класичний вид народного мистецтва, що розкриває багатство творчих сил українців, вершини його мистецького хисту та є своєрідним символом рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Дослідників народної культури постійно хвилюють регіональні особливості українського вишивального мистецтва. Чому вишивка зазнала такого масового поширення в творчості українського народу? Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі.

Чим пояснити, що ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, громадських культових інтер’єрів, ритуальних, святкових обрядів, тощо.

Цей вид народного мистецтва виник давно, корені його сягають у глибину століть. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо, з огляду на недовговічність тканин і ниток, наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва.

Українська вишивка була і залишається самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний оригінальний стиль. Невідомі умільці кропіткою працею виробили різноманітні детальні техніки вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до наших часів. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, техніки.

Сучасна народна вишивка хоч і має своїм підґрунтям традиційну спадщину минулого, досягнення художньої культури народу, однак розвивається у єдиному руслі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам. Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскравістю виділених провідних центрів вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров’я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та ін. Кожен з регіонів має свою вишивку, яка є його своєрідною візитною карткою. Кожна з цих етнографічних зон має свої місцеві особливості побудови композиції кольорової гами, орнаменту, техніки вишивки. У кожній з них – свої традиції, своя система і творчі методи.

До центральної частини території України (етнографічна зона Середнього Подніпров’я) належать райони, розташовані по середній течії Дніпра (за сучасним адміністративним поділом сюди входять Київська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська області). Для вишивок Черкаського регіону характерним є рослинний орнамент, який складається з грон винограду, ягід, невеличких квіточок. Тут, як і скрізь в Україні, полюбляють сполучення червоного з чорним; зберіглася традиція вишивки сорочок «білим по білому».

Черкащина багата майстрами народної української вишивки. Серед її представників провідне місце здобула творчість майстрині народної вишивки Ольги Мартинової з м. Черкаси. Прекрасний фахівець, невтомний ентузіаст улюбленої професії, збирач кращих народних зразків вишивки, Ольга Михайлівна створила багато нових оригінальних композицій, що здобули широке визнання. Орнаменти народної художниці застосовуються в чоловічих сорочках, рушниках, скатертинах, хустках, чоловічому та жіночому одязі.

Основний напрямок творчої діяльності майстрині – це відтворення та поширення традиційної вишивки Черкащини.

Ольга Михайлівна Мартинова народилася в с. Новосілка Підгаєцького району Тернопільської області, нині живе і працює в Черкасах. Вона – голова Черкаського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 2009), Заслужений майстер народної творчості України (2004), доцент кафедри дизайну Черкаського державного технологічного університету.

Творчий шлях майстрині почався у Вижницькому училищі декоративно-прикладного мистецтва. За її словами, саме там вона вперше дізналась про різноманіття української традиційної вишивки: «Я народилася на Західній Україні, в нас у кожній хаті вишивали, але то була не та вишивка, яку я бачу в музеях…».

Наступний крок у напрямку вивчення народної вишивки майстриня зробила вже під час викладання цієї дисципліни в Грицівському профтехучилищі (Хмельницька обл.) Згодом у 1990-ті р. Ольга Михайлівна переїжджає на Черкащину, де вступає до Спілки майстрів народного мистецтва України, працює в Черкаському художньо-технічному коледжі і вдається до вивчення традиційної вишивки Черкащини: «Вивчала дуже довго. Черкаський рушник – років 5-6. Любов до вишивки прийшла до мене через орнамент, через знання того, які в ньому приховано знаки, символи…».

На Черкащині поширений орнамент з пишних рослинних форм. Мотив дерева-квітки – один з найулюбленіших у вишивці рушників. Рушники виконувалися техніками вільного малювання. Це «рушниковий» і «тамбурний» шви, «полтавська» та «художня» гладь. Орнамент виконують не шляхом лічби ниток на тканині, а за попереднім нанесенням на полотно малюнка, який потім вишивають. У Черкаському регіоні він традиційно мав компактнішу композицію. Контур малюнка, найчастіше дерево-квітки, обводиться «стебловим швом», а площини зображення пелюсток, листя, птахів, мотив «шахматка» і «риб’яча луска» вишивають «рушниковим заповненням».

За свідченням майстрині, серйозно займатись вишивкою вона почала з 1985 року. Вивчаючи вишивку Черкащини за музейними колекціями, Ольга Михайлівна звернулась до виготовлення шалей на зразок тих, що створювались в артілі графині Варвари Капніст. На думку Ольги Михайлівни, завдяки діяльності цієї артілі було здійснено «європейську маніфестацію народної хустки», а тому своє завдання майстриня вбачає в тому, щоб «перевести той давній показ на сучасні технології, спростивши її, зробивши більш доступнішою».

Ольга Михайлівна створює свою вишивку на льоні, вовні, шовку, домотканому полотні; використовує бавовняну та вовняну нитку, муліне, шовк, бісер, сухозлітку, лелітки. Серед улюблених технік вишивки майстрині – хрестик, вирізування, лиштва, зерновий вивід, солов’їні вічка, мережки, тамбурний шов, гладь. Також майстриня полюбляє вишивати «білим по білому» – своєрідним художнім прийомом, асоційованим у народі з красою морозних узорів, та забутою черкаською технікою «по мальованому з довбешками».

Окрему увагу майстриня приділяє техніці вирізування. Історично вирізуванню передувала техніка виколювання. Своєрідність її полягає в тому, що стібки щільно кладуться один біля одного, починаючи від центру, де утворюється голкою дірочка, навколо якої застеляють площину у формі квадрата, ромба або круга.

Вирізування ж виконується в наступній послідовності: спочатку обкидаються густими стібками нитки основи і утоку в формі квадратів різної величини, а потім вирізуються квадратні отвори.

Об’єднавши навколо себе кращих майстрів народної вишивки, Ольга Мартинова створює та відроджує разом з колективом ексклюзивні вироби за мотивами традиційної вишивки Черкащини. Зокрема, це традиційні середньодніпрянські рушники: «Суботівський», «Зоряний», «Кручені паничі», «Зимова Калина», «Дубовий листочок», «Серцевий», «Зелений Гай», «Відгуки віків». Загальновідомі також чоловічі сорочки, в яких варіативно переосмислені традиційні орнаментальні мотиви, що набувають модернізованого звучання та мистецької довершеності: «Максим», «Сніг століть», «Коханому», «Чумацький шлях». «З чоловічими сорочками, – каже автор, – легко працювати, коли подаєш сам орнамент, його зміст… Люблю, щоб у композиціях чоловічих сорочок був рух, напрямок». Виготовляючи рушники та шалі, майстриня вдається до поєднання ручної та машинної вишивки. Загалом вишивка Ольги Мартинової – це поєднання душі людини, чудових кольорів та традицій. Вишиті твори майстрині були представлені на персональних виставках «Писанки України» (2000), «Мій спадок» (2006) у Художньому музеї та «Символи і знаки» (2003) в Краєзнавчому музеї м. Черкаси; а також на спільних виставках Спілки майстрів народного мистецтва України; виставці Черкаського земляцтва у м. Бидгощі, Польща; у виставковому залі The National Arts Club у м. Нью-Йорк, США (2012). Роботи майстрині експонувалися на виставках у різних містах України, а саме: Києві, Коломиї, Космачі, Черкасах, Тернополі. Деякі твори зберігаються в Черкаському, Тернопільському та Коломийському музеях, а також у численних приватних колекціях України, США, Австралії, Польщі, Італії, Франції.

Творчі здобутки Ольги Михайлівни Мартинової були відзначені високою нагородою Президента України – в 2012 році її нагородили орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

На фото рушники О. Мартинової «Кручені паничі», «Рушник Серцевий», «Квіткове поле».

Мартинова О. Квіткове поле ДП-1204 Мартинова О.М. Рушник Серцевий ДП-1182Мартинова О. Кручені паничі ДП-1203

Література:

  1. Гасюк О.О., Степан Н.Г. Художнє вишивання / О.О. Гасюк, Н.Г. Степан. – К.: Вища школа, 1989.,   – с.22.
  2. Гургула І. Сьогочасне ткання і вишивка Буковини та Полісся / І. Гургула // Народна творчість та етнографія. – 1967. – №4. – с.24
  3. Коцур Н.М. «І на тім рушникові…»: Методичний посібник / Н.М. Коцур. – Донецьк, 2004.
  4. Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» / Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова. – К.: Либідь, 2005.
  5. Знаки 155 стародавніх українських вишивок. – Київ, 1992.
  6. Тацкевич В.О. Технологія вишивки. – Київ: Вища школа, 1997.
  7. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія)
  8.    8. М. Селівачов. – К.: Редакція вісника «АНТ»; ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005.

Архів подій музею: