Оксана Павленко (1895-1991) – українська художниця, майстер монументального та станкового живопису, художньої кераміки.

Черкащина дала світовій культурі чимало славетних імен, вартих подиву та наслідування, якими по праву може пишатися кожна культурна нація. До них належить одна з найвидатніших представниць бойчукізму Оксана Трохимівна Павленко (1895-1991).

Бойчукізм – мистецька течія, що отримала назву на честь керівника майстерні монументального мистецтва в Українській Академії мистецтв Михайла Бойчука (1894-1937), і стала знаковим явищем в українському мистецтві 1910-1930 років. Метою школи Бойчука було відродження національного стилю українського мистецтва на основі давніх візантійських традицій, українського іконопису як першоджерела української національної форми та досягнень європейської художньої школи того часу.

Оксана Трохимівна Павленко народилася 30 січня 1895 року у селі Валява (нині Черкаської області) у багатодітній селянській родині. Закінчила Черкаську  гімназію, навчалася у Київському художньому училищі (викладач – Фотій Красицький), у 1922 році закінчила Українську Академію мистецтв. У тому ж році вона разом з Василем Седляром та Іваном Падалкою переїхала до Межигір’я викладати в художньо-керамічному технікумі. У постійній експозиції Черкаського обласного художнього музею представлено ескізи розпису посуду та підготовчі малюнки Оксани Павленко до керамічних виробів. Можна помітити, як глибоко художниця вивчала стилістику народного мистецтва, дотримуючись конструктивно-логічної схеми декору вжиткових предметів, як тонко вона відчувала природу пластики керамічних виробів.

Серед творів художниці 20-тих років ХХ ст. галерея портретів її друзів межигірців. Привертають увагу портрети репресованих у 1937 році Івана Падалки (виконаний у 1922 році) та його дружини Марусі Пасько (робота створена у 1926 році). У портреті Падалки – рисунок вільний, гнучкий, впевнений. Панує лінія, що не тільки окреслює обличчя, а й створює враження об’ємності. В акварельному портреті Марусі Пасько художниця вдало знайшла кольорові і світлові співвідношення, підсилила образ художниці чітким контуром.

Рисунок тушшю «Студентка» (виконаний 1926 року), написаний з гумором, легко, невимушено. Розтушовки м’яко ліплять форму, олівець плавно огинає округлі об’єми жіночої фігури.

Оксана Павленко була добре обізнана з життям тодішнього села – декілька років була членом сільської ради Нових Петрівців. У роботі «Селянки» (датована 1927 роком) швидкими енергійними лініями та штрихами художниця будує обличчя селянок, які сидять у залі. Зображення жінки на першому плані підсилено аквареллю, на другому – нарисоване олівцем, ледве проглядає у глибині.

У 1929 році мисткиня переїздить на роботу до Москви. У цей період вона викладає у Вищому художньо-технічному інституті (ВХУТЕІН), очолює факультет в інституті силікатів, викладає у Поліграфічному інституті, згодом у Московському вищому художньо-промисловому училищі.

Два роки життя художниці (1935−1936) були віддані створенню розписів у Будинку Уряду в столиці Киргизії – Фрунзе (нині Бішкек). В експозиції музею представлено портрети  та  фрески – справжні маленькі шедеври фрескового живопису. У портретах цього періоду ясно бачимо зміни, що відбулися у творчості художниці. Погляд автора уважний, олівець дуже тонко ліпить форму, розтушовки та розтирки ретельно роблять тонкий овал обличчя з високими вилицями, чітка контурна лінія зображує монголоїдний розріз очей. А ось завдяки фрагментам фресок вдається дослідити тонкощі колористичної гами, узагальненість форми, яка поєднується з правдивим розкриттям характеру.

Протягом 1941−1945 років Оксана Павленко розробляла сюжети з військової тематики. У нашому музеї зберігається 15 творів того періоду. Одним із них є етюд «Партизанка» ( створений у 1941 році). Робота ілюструє легке володіння формою, чітко виявлені силуети і форми.

У 50 − 70-х роках ХХ століття масштабність монументального бачення у творах мисткині змінюється камерним сприйняттям дійсності. Наслідки «розстріляного Відродження» вплинули на світосприйняття та манеру письма художниці. В останні роки життя Оксани Трохимівни значне місце у її графіці займав натюрморт. Можливо, це пов’язане з тим, що художниця жила у замкнутому просторі, де коло глядацьких вражень звузилося (у зв’язку з хворобою, вона не виходила з кватири). У музейній колекції зберігаються натюрморти, виконані у акварельній техніці. У представлених роботах відкрито проступає любов авторки до квітів та вміння бачити і цінувати прекрасне на землі.

У творах портретного жанру проявилося вміння художниці показати яскраву індивідуальність та значущість зображеної людини. Портрет художника Бели Уітца (створений у 1962 році) несе у собі зрілу силу проникнення в образ.

Реалістичною манерою виконання вражає автопортрет Оксани Павленко (датований 1968 роком). У його основі − академічний рисунок, тонка кольорова гама, в якій превалює синій колір з багатьма відтінками.

Талант і майстерність не зраджували художницю протягом шести десятків років творчої праці. У спогадах вона написала: «Я дуже, дуже багато працювала, і я щаслива…».

1 2 3 4 5 Павленко О.Т. Бела Уїтц ГР-1064 Павленко О.Т. Букет з дзвіночками ГР-1118 Павленко О.Т. Партизанка ГР-1150Павленко О.Т. Автопортрет Ж-53

 

 

Архів подій музею:

Останні записи: