ЛОГОТЕРАПІЯ МИСТЕЦТВОМ: Фігура жертви у суспільстві споживання (за мотивами розвідок Рене Жерара та у творчості Володимира Яковця)

Поговоримо сьогодні про таку екзистенційну позицію як Жертва (згадаймо, хто там ще у трикутнику Карпмана? Переслідувач та Рятівник). Звісно, мабуть найменш бажана роль – Жертва. Ніхто не хоче бути жертвою. Тим більш в культурі, що орієнтована на задоволення та розваги, з її культом насолоди, бажань і споживання. Я пропоную звернутися до культурних контекстів поняття жертви.

Австрійський вчений Конрад Лоренц, автор науки про соціальну поведінку тварин – етологію, помітив, що для адекватного аналізу поведінки людей, необхідно вивчати поведінку тварин. Тварини, як і люди, мають розгалужену систему ритуалів, але лише людство створило жертвопринесення. Кому і навіщо потрібні ці ритуальні жертви?

Рене Жерар, французький філософ і культуролог, намагається дати відповідь на це питання. Однією з його основних праць є книга «Насильство і священне» (1972), в якій він досліджує суспільну природу жертвопринесення, розкриває становлення його ритуальних форм у різних історичних умовах.

Він вважає, що наші ідеали та форми поведінки, взагалі, наші бажання, є результатом наслідування. Це наслідування фігурам-вчителям, а також відносини у дзеркальних парах ворогуючих братів, наприклад, між Осірісом і Сетом, Отом і Ефіальтом, Каїном і Авелем та ін. У такій боротьбі утворюється певна подвійність, коли ви хочете або стати таким, як інший, або у жаданні благ – намагаєтеся присвоїти собі якості іншого. Коли наше бажання спрямовується на буття іншої людини, ми хочемо наче стати цією людиною, перевтілитися в неї. Це відбувається тоді, коли ми відчуваємо нестачу власного буття. Якщо ми обираємо стратегію навчання та слідування – це розвиток, якщо суперництва – жертва стає необхідною. Коли аспекти суперництва домінують – культура розвивається на неприязні та заздрощах. І що тут вдієш…, потрібна жертва.

В архаїчній системі, щоб люди не вбивали один одного, коли ненависть «зашкалює» – через жертвопринесення можна позбутися колективного негативу. Жертва відповідає за усіх й за усе. І ось тоді, за Р. Жераром, усім легшає. Виходить –без жертви – ніяк!

Справа у тому, що ідея боротьби «двійників» (вічно ворогуючих братів та побратимів) полягає не у їх відмінності, а навпаки, – схожості, в цьому полягає конфлікт взаємного віддзеркалення. Часто у конфліктах ми помічаємо схожість в агресії, методах та «зброї» опонентів. Конфлікт, як взаємне насилля у своїх крайнощах значно прискорюється, коли відповідь на удар є більш потужною, ніж сам удар. Тоді вже незрозуміло, хто у чому винен.

Отже у суспільстві, побудованому на моделі змагальності, відбувається пошук рятівних жертв, що знизять рівень агресії. У повсякденні всім відома ситуація: у колективі або родині у запеклій змагальній боротьбі нарешті знаходиться цап-відбувайло. Який в усьому винен. Не важливо, у чому він винен в реальності. В цій ситуації він винен в усьому і його цькують усі, а він виконує свою функцію або місію каналізації колективної агресії.

До речі, цапу-відбувайлу Р. Жерар присвятив окрему книгу! Він показує, що цап-відбувайло – це не лише сучасна яскрава метафора з дещо зневажливим підтекстом. Ми звикли сприймати цапа-відбувайла як віктимну постать (від лат. victima – жертва), проте у контексті християнства цей образ пов’язуєтся з добровільною жертвою, яка після вигнання або смерті стає сакральною. Чому? Тому що вона виступила медіумом деструктивної агресії і врятувала суспільство від її надміру. Звісно, усі потім надзвичайно йому вдячні, але ставлення до цапа-відбувайла – це колективне санкціоноване вбивство, за яке ніхто не несе відповідальність. І з цього дійства твориться мир і злагода.

Що це дає? Відбувається перенаправлення агресії, і ви стаєте до цапа-відбувайла і взагалі до ближнього більш лояльними. Тобто – добрими!

У більш глобальному масштабі Р. Жирар говорить про сучасну ескалацію насилля з пошуком жертв, адже вже не працюють фільтри обмеження. Відбувається повернення до примітивних язичницьких форм. І дійсно, вони повторюються у булінгу, газлайтингу, тролінгу, інших формах цькування і насильства. Інтернет перенасичений практиками боротьби з токсичними людьми, вампірами, рептілоїдами, злоякісними нарцисами, і, традиційно, з демонами.

ПРОТЕ жертвопринесення у ХX ст. перестає бути лише індивідуальним, і набуває колективного характеру – наприклад, геноциди цілих народів, теракти, дискримінації спільнот за різними ознаками. Р. Жерар не робить чітких висновків у роботі 1972 року, проте цю тенденцію до омасовлення жертви він помічає, а сьогодні ми бачимо її розгортання.

Цікаво, що в книзі Р. Жерара є роздуми стосовно епідемій. Ставлення до вірусу в усі часи – це однозначно його виключення-вигнання разом з його носіями (навіть на рівні слововжитку, як сьогодні в деяких країнах). Р. Жерар прямо ув’язує це ставлення до небезпечного вірусу з проблемою каналізації деструктивної агресії в суспільстві, проводить аналогії страху зараження негативом від жертви та вбивці, з зараженням вірусами…почитайте!

Це виключення-вигнання відбувається за принципом давньої заборони торкатися вбивці, щоб не заразитися від нього негативом і злом. Вбивці не можна було торкатися навіть оком, тобто дивитися на нього. Проте у сучасного віруса є не лише ім’я, в нього є образ – ми всі знаємо, як він виглядає з численних картинок в Інтернеті, і хоча він невидимий в реальному житті, ми не можемо від нього відділитися в медіа-просторі, він серед нас, хочемо ми цього чи ні. У чому ж головний посил того, що відбувається?

Що ми усі є його потенційними жертвами? Ми усі…– тобто людство.

Пропонуємо як візуальну репрезентацію цих ідей розглянути два твори черкаського талановитого художника, відомого не лише в Україні, а й за кордоном ВОЛОДИМИРА ЯКОВЦЯ.

ХРЕСТ (холст, акріл, прінт, 2006) Картина «Хрест» з великої серії робіт «Знаки і спалахи» (біля 90 робіт). Робота знаходиться в фондах Черкаського обласного художнього музею. За словами В. Яковця, палімпсестні нашарування та глітч є його найчастіше вживаними засобами у розкритті смислових контекстів твору.

Друга робота – ГЕНИИ И ТАРАКАНЫ (2015) – інсталяція з київської галереї «Карась». Ця робота з величезної серії майстра «Війна і мир», яка включає яскраві кольорові роботи і чорно-білі. Серія тематично резонує з актуальними подіями в Україні та в цілому репрезентує естетику Руйнування та Створення. Щоб залишити простір для міркувань, наведемо лише одну цитату Володимира Яковця стосовно цієї інсталяції: «Люди народжуються різними. Але хтось з них руйнує, а хтось створює. І сили – нерівні…»

Отже, сприймайте, думайте! ЯК це про наше суспільство і ЯК це про Вас особисто.

Як завжди, через заявку у Месенджері, можемо продовжити цю розмову в Skype або Zoom (у Фейсбук – Оксана Пушонкова)). Далі буде!

На фото роботи В. Яковця «Хрест» (із фондової колекції музею), «ГЕНИИ И ТАРАКАНЫ» (з київської галереї «Карась»).

Яковец__В.М._Хрест_Ж-1139

95085872_2854677397943012_4450928871461617664_o

 

Архів подій музею:

Останні записи: