Логотерапія мистецтвом Сніжинка

Є країни, в яких не буває ніколи снігу… Нігерія, Зімбабве, Панама, Малайзія. А в українців є уявлення про перший сніг, заметілі, іній, хоровод сніжинок і багато чарівно-магічних речей, які дарує нам зима. Ви коли-небудь спостерігали за сніжинками? Це найбільш дивовижна річ, створена природою! Ми бачимо під мікроскопом як сніжинка народжується і виростає. Цей процес триває біля 3-х хвилин А хто знає, скільки  в сніжинок граней-променів? І яка користь з дослідження такого, на перший погляд, марного явища як сніжинка? Адже вона миттєво тане в долоні, на щоках,  під ногами перехожих, на теплому вікні…

Йоганн Кеплер – німецький філософ, математик, астроном, – цікавився сніжинками! Він хотів пояснити своєму другові Вакенфельсу, раднику імператора Рудольфа ІІ, чому сніжинки шестикутні і написав з присвятою йому до Нового року невеликий трактат по кристалографії (1611). Сніжинками цікавився також філософ і природознавець Рене Декарт. У трактаті «Досвід про метеорити» (1635) він описав 12-кутні сніжинки!

Американець Вільсон Бентлі, якого знає в Америці кожна дитина за ім’ям «Сніжинка», поєднавши мікроскоп з фотоапаратом зробив більше 5 тисяч фотографій сніжинок! Для чого? Заради якого наукового відкриття? На яку користь людству? Наприкінці життя він констатував, що в природі не існує двох абсолютно однакових сніжинок. І для його колекції це було абсолютно справедливим!

Роберт Гук, Вільям Скорсбі, Андрій Сігсон, Борис Вейнберг та інші вчені у намагались розкрити таємниці сніжинок.

У 2009 році було відкрито феномен трикутних сніжинок. У 2015 році Кеннет Ліббрехт, за освітою ядерний фізик, зміг, нарешті, в лабораторних умовах «виростити» дві однакові сніжинки. І хоча вони виявились надзвичайно схожими, але все-одно не абсолютно однаковими!

Японці у льодових печерах Хоккайдо побудували єдиний у світі музей сніжинки. Його засновником є Накая Укітіро, який, узагальнюючи свої дослідження, називав сніжинки «листами з небес».

Отже відомі науковці присвячують життя дослідженню не лише очевидно корисних і необхідних речей. Але вони вивчають сніжинки під мікроскопами та в спеціальних умовах.

Проте що означає бути враженим красою сніжинки? Ви коли-небудь спостерігали за сніжинками? Вони плавно-виважено «танцюють», або під поривами вітру хаотично кружляють, або просто падають на землю й миттєво тануть. Тануть, або зливаються зі своїм колективним цілим – снігом. Коли сніжинка тане, то після неї не залишається нічого – а вона була унікальною і неповторною… Як людина. Лише наша пам’ять зберігає це на мить побачене диво – крихку красу й довершеність сніжинки.

Новий рік асоціюється з багатьма речами, але обов’язково зі сніжинкою. Це – «мандала» цього свята, його потаємна суть. Недарма ми прикрашаємо оселі і ялинку сніжинками, а діти у захваті від сніжинкових майстер-класів.

І хто зна, чи не є марне найважливішим у нашому житті!

Якщо ми не зраджуємо красі і у дорослому віці, коли в нас залишається ніжність с-ніж-инки, – можемо сподіватися, що Краса врятує світ.

Побачити сніжинку – це диво. Нехай Новий рік подарує кожному з вас свою неповторну сніжинку!

Пропонуємо зануритись у прекрасний зимовий пейзаж Миколи Сапієнка (1935-2014) з фондової колекції Черкаського обласного художнього музею «Зимовий ранок». Завдяки філігранності зображення природи художник передає її зимовий стан на рівні мікросприйняття.

І здається мені, я бачу сніжинки…

Архів подій музею: