Логотерапія мистецтвом: ПРО АВТЕНТИЧНІСТЬ АБО «КОД» КОЗАКА МАМАЯ

Коли ми говоримо про єдність України, ми звертаємось до автентичних основ національного духу, одним з потужних образів якого і є козак Мамай.

Образ козака Мамая вже понад 300 років супроводжує українську культуру. Він став частиною нашої ідентичності, що формується у візуальному середовищі.

Про нього пишуть багато. Унікальна автентика його образу створила науковий дискурс «мамаєзнавства» та численні художні репрезентації.

Але у чому українська автентичність цього образу? Вчені досі сперечаються.

У більшості джерел етимологія слова «автентичний» сходить до грецького поняття αυθεντικός (autos «я, сам, той самий»). У сучасному розумінні «автентичний» – «справжній», «істинний», «непідробний», «близький до витоків».

«Близькість до витоків» сьогодні є актуальним предметом обговорення як для мистецтва, так і життя окремої людини. За часів незалежності ми багато говоримо про нашу історію, культуру, ментальне коріння… Але що ми відчуваємо? Чи є ми автентичні самим собі?

Людина, що втрачає автентичність на рівні національної самосвідомості, потрапляє в іншу систему координат суспільства споживання і розваг. Так, селфі-культура та ігрові стратегії медіа часто ігнорують культурну пам’ять і розвивають особистість «ушир», а не «углиб». Інколи й самі національні символи потрапляють у це поле як «етнічні симулякри». Тому так важливо сьогодні думати, звертатися, шукати істинні джерела споконвічних образів, на яких зросла наша культура.

Отже, Мамай.

Досі невідомо, хто виступив прототипом, традиційне розуміння – це збиральний образ, в якому уособлювалося все козацтво. У численних наукових розвідках діапазон тлумачення імені «Мамай» досить широкий. «Мамаями» звали скіфські і половецькі кам’яні скульптури. Мамаями лякали дітей, проте у слові «Мамай» ми також чуємо «мама»). Зазвичай, мамаями називали сміливих лицарів-козаків, могутніх характерників, мандрівного бандуриста чи кобзаря.

Але Мамай – це не лише канонізація козацтва. На думку С. Бушака, у цьому образі «закодовано архаїчні пласти праукраїнської культури». О. Найден вбачає у Мамаї втілення образу сакрального предка-воїна – сонячного божества. Отже коріння цього образу є глибшим, ніж ми зазвичай думаємо.

Визначення його автентичності відбувається з встановлення історичних аналогій і паралелей. Матеріалу дуже багато. Звернімо увагу лише на одну суперечку з приводу східного запозичення цього образу.

Ще Данило Щербаківський у 1913 році помітив композиційну особливість «мамаїв» – сидячих козаків з бандурою, та провів аналогії зі зразками арабського, перського, турецького мистецтва. Платон Білецький був впевнений, що композиційна схема «мамаїв» з’явилася в ХІІІ ст. через ламаїзм монголів. Тобто ним була заявлена версія буддійського коріння. Начебто монгольські воїни мали при собі зображення буддійських божеств у східній позі, що виступило основою запозичення. Також він знаходить паралелі з більш раннім скіфським мистецтвом.

Яків Затенацький припустив, що образ козака Мамая не був прямим запозиченням, а викликаний умовами, в яких жило тоді степове козацтво, і постав як цілком самобутнє українське явище. Василь Балушок також стверджує, що ця композиція має місцеве (автохтонне) походження.

Ідею східних запозичень не підтримував також Гнат Хоткевич. Він вважав цей образ суто українським. Г. Хоткевич розглянув  еволюцію форм традиційної української бандури (кобзи), яка є невід’ємним атрибутом Мамая. Здавна кобзарі вважалися у народі «людьми божими». Думи і пісні – це форма збереження історії і культури, охоронці моралі, охоронці української ідентичності. А у бандурі – співоча душа українського народу. Саме тому сформувалася традиція поєднання образу козака Мамая з піснею.

Так, у картині черкаського художника ВАСИЛЯ ЦИМБАЛА «Повіяв вітер степовий» (2011) закодована українська стрілецька пісня, яка завжди вважалася народною. Проте стрілецькі пісні, на думку Василя Балушка, були завжди авторськими. Дослідник знайшов автора цієї пісні (Балушок В. Про автора слів стрілецької пісні «Повіяв вітер степовий» http://publications.lnu.edu.ua/journals/index.php/mythology/article/view/723)

Василь Цимбал – унікальний  художник, наш земляк. Все життя працює у Черкаській художній школі, нині імені Д. Нарбута. В 2012 році в черкаському обласному художньому музеї відкрилась його ювілейна виставка. Це була надзвичайно важлива культурна подія у місті. Я пам’ятаю, студенти ходили на його виставку по кілька разів, приводили друзів. На прохання багатьох відвідувачів відбулась творча зустріч з автором у проекті «Філософ і художник». Василь Іванович розповідав про секрети творчого процесу, творення картин, які він назвав своїми дітьми. Деякі з них він малював роками.
Студенти-філософи, задаючи питання, використовували складні поняття «повторюваність архетипу», «палімпсестні нашарування». Василь Іванович знайшов зі студентами спільну мову на іншій основі, тих слів і почуттів, що він вкладає з любов’ю в свої картини. Він запросив молодь в майстерню, розкрив їм особливу святість творчої роботи.

В його картинах – вся Україна. В нього Україна – це не пласка площинна фольклорність, це багатовимірний Всесвіт. І ця багатовимірність є принциповою ознакою українськості.  Я досі шкодую, що не зробила якісних фото його картин з цієї виставки. Цимбал – ексклюзивний художник, його картин не побачиш в Інтернеті. Але на розмитих фото зі старого «Самсунга» кілька репродукцій – завжди зі мною. В них є якась чарівність, зв’язок з власним корінням, переплетені між собою світи нашого історичного минулого, українська душа…

Саме тому творчість Василя Цимбала – частина моєї власної автентичності.

Картина «Повіяв вітер степовий…» – усім доступна «перлина» творчості майстра зараз знаходиться в експозиції музею. В ній – музика. Вона – про наше спільне коріння, при цьому кожен бачить її по-своєму.

Цимбал В.І. Повіяв вітер степовий Ж-1173

Василя Цимбала «Повіяв вітер степовий» (2011)

Архів подій музею:

Останні записи: