Логотерапія мистецтвом: Практики «спільного мислення». Діалогічні виставкові проєкти

Традиційно, осягнення зв’язку подій в житті та універсальних законів буття є можливим завдяки «чуттєвому символічному мисленню» (або «разумеющему чувству»). Ця здатність в ході історичного розвитку ніколи зовсім не зникала і мала прояв лише в окремих людей. Вона апелювала до універсальної цілісності прадавніх пластів свідомості, коли людина не мислила себе окремо, поза Цілим, відчувала причетність до усього живого. Розуміння загальних зв’язків давалося через почуття, але не індивідуальне, а своєрідне колективне співпочуття.

Поява практик співтворення («со-творения») сьогодні – є проявом інтуїтивного або «духовного» інтелекту, що передбачає відкриту індивідуальність митця, здатність до діалогу зі світом та окремими людськими світами.

Саме у такій співтворчості ідея індивідуального стає вищим вираженням універсального. Ця ідея була присутня у філософії Упанішад, даосизмі, суфізмі, християнській філософії. В наш час «почуття співпричетності стає основною життєвою та естетичною потребою», за висловом італійського філософа Мішеля Маффесолі.

Імпровізований діалог у мистецтві виражає себе через художній часопростір. «Діалог у діалозі» утворюють своєрідну антропологію цілісності в мистецьких та естетичних формах.

Читач-глядач виступає тут як спостерігач за діалогом і як його учасник водночас. Він начебто «приміряє» на себе можливість говорити мовою іншого, прослідковує, як співавтори розуміють один одного, у чому збігаються, а у чому зберігають своєрідність. Читач-глядач стає причетним до естетичного Цілого, невимовного та невидимого. Здобуває вміння бути у ситуації і поза нею водночас.

Співучасть стає ознакою часу. Ніколя Бурріо зауважує, що за умов виникнення нових моделей соціальності й технологій мультимедіа, «після сфери взаємодії між Людиною та об᾿єктом віднині художню практику зосереджено на сфері міжособистісної взаємодії». Зміни в художній мові пов᾿язані з тим, що людина намагається подолати відчуження й споживацьке ставлення. Важливості набуває розуміння Іншого.

Розуміння мови Іншого та здатність «уміщувати» в собі інші свідомості стали основою таких діалогічних виставкових проєктів Черкаського художнього музею: Андрій Пузир (різблення по дереву) – Андрій Кравцов (живопис), (березень, 2017); Володимир Погрібний (живопис) – Володимир Широкопояс (живопис), (квітень, 2017); Тетяна Кіценко (живопис) – Ольга Плетінь (графіка), (липень, 2018); Євгенія Васильченко (графіка) – Катерина Грабарєва (поезія), (вересень, 2018); Олександр Шепеньков (живопис) – Агата Кравченко (живопис), (березень, 2018 «Щось цікаве…». Куратор – Володимир Яковець); Олег Тістол – Микола Маценко (травень˗червень, 2018 «Нацпром»); творчий тандем подружжя Марії та Василя Перевальських (серпень, 2018); Іван Дорош – Віра Кравченко (лютий, 2019); Яна Кононова (фотопроєкт) – Олена Клочко (арт-проєкт) (березень, 2019);  Ірина Бондар (колажі з паперу) – Наталія Корольова (графічні роботи) – Ірина Хабарова (текстильні колажі) (листопад, 2019) та ін.

Такі проєкти поєднують різні неповторні світи і дозволяють відчути чарівну реальність візуального діалогу.

DSC_0003

Виставка «Нацпром» Олег Тістола та Микола Маценка

DSC_0068

Виставка «Щось цікаве…» Олександра Шепенькова та Агати Кравченко

Архів подій музею: