ЛОГОТЕРАПІЯ МИСТЕЦТВОМ: Обійми: грані дотику

Йду по вулиці. Назустріч – мої давні друзі. Приємно їх бачити! Розкриваємо обійми. А потім плавно складаємо руки і… відступаємо. Режим дистанціювання. Нереалізовані обійми наче зависають у повітрі. Моя радість перетворилась на дещо аскетичне споглядання ближнього). А можливо так і має бути? Формується нова етикетна норма: не торкатися. Як в музеї. Отже, поговоримо про обійми.

Тим більш, це дуже серйозна річ. Переглянула, що з цього приводу пишуть цікавого. Інтернет пропонує нам погляд на обійми як антистресовий засіб. В процесі обіймів виробляється серотонін і окситоцин,  покращується настрій. Обійми – це гормон довіри, що зміцнює соціальні зв’язки. Культура обіймів є різною в різних країнах. Наприклад, в Італії обіймати, як і цілуватися, при першій зустрічі – цілком нормально. Є також гендерні  особливості, чоловіки начебто менше використовують цю практику, тому менш стресостійкі. І ще, кінестетики дуже страждають від так званого «тактильного голоду», на відміну від візуалів та аудиалів. Взагалі-то обніматися корисно. Приємно.

Але пропоную розглянути обійми у контексті тактильної культури, «культури на дотик». Природа нас наділила органами чуття: зір, слух, нюх, дотик, смак. Проте європейська культура є аудіовізуальною, адже пішла шляхом культивування зору й слуху (як зазначає канадський культуролог М. Маклюен). Ми не звикли окультурювати дотик. Для нас приємний дотик асоціюється з теплою ковдрою, пухнастим светром, шкірою сидіння в авто… і, звісно, з торканнями і обіймами.

Протягом ХХ ст. «культура на дотик» стає предметом мистецьких роздумів. Нині музеї почали опановувати «ефекти присутності» (за Г.-У.Гумбрехтом на зміну культурі «значення» приходить культура «присутності»). Класичні ідеї інтерпретації творів доповнюються практиками тілесного «занурення» у різні світи, створення атмосфери, різними фестивальними стратегіями.

Тактильність стає однією з базових констант для покоління «Великого пальця». Майже кожен підліток сьогодні віртуозно опановує сенсорний екран великими пальцями рук, що за міркуваннями послідовників Ч.Дарвіна свідчить про розвиток ментальних здібностей.

Сучасна музейна педагогіка пропонує інколи долати естетичну дистанцію та звертати увагу на тактильну комунікацію (наприклад, від споглядання керамічного посуду певної доби переходити до її авторського виготовлення на гончарному колі на відповідному майстер-класі).

Але в поширенні тактильної культури чи стало більше приводів для обіймів?

Вразило визначення обіймів в Вікіпедії. «Обійми – форма фізичної близькості, універсальна в людських спільнотах, в яких двоє або більше людей обвивають свої руки або ноги навколо шиї або тулуба один одного і міцно тримають один одного. Якщо в обіймах бере участь більше двох осіб, вони називаються груповими обіймами»…І це не жарт! Але з точки зору зовнішнього прояву обіймів так воно і є.

Цього разу почитаємо Михайла Епштейна «Філософія тіла» (розділ: Хаптика). Хаптика (haptics, з грец. haphe дотик) –  наука про тактильність і дотик, шкіру як орган сприймання, тактильні форми діяльності і самовираження.

Здається, тут ми дізнаємося більше про обійми. Дізнаємося, що раціональна культура в цілому до дотику ставилася зневажливо. Найвищу гідність отримують зір і слух. Проте зір розділяє видиме і невидиме, а дотик – усуває розділення. М.Епштейн оригінально трактує дотик у контексті християнської етики.

Любов до ближнього як до самого себе дозволяє дати визначення дотику, як «здатності відчути і пережити міру близькості», дотик визначає міру нероздільності з іншою людиною. Симпатія, любов, дружба, батьківство, материнство – ось про що обійми. Відчуття «пліч-о-пліч» – це не просто метафора, це реальність людського контакту. Відчути поряд означає – торкнутися. У зоні відчуження опиняються практики підглядання та підслуховування як заміщення реального контакту.

Тактильна культура має в Україні своє потужне ментальне коріння. Іван Лисий, український культуролог, визначає тактильність як одну з ментальних особливостей українців. Українці здавна працюють на землі, мають багато народних промислів, увесь фольклор просякнутий тілесними метафорами і образами.

Саме тому сьогодні пропонуємо розглянути творчість ІГОРА СОЛОДОВНІКОВА, черкаського художника-живописця, члена національної спілки художників України.

Триптих «ПТАХИ» належить до його ранніх робіт (1997 р.) та знаходиться у фондах Черкаського обласного художного музею.

У картинах І.Солодовнікова ми відкриваємо для себе ще одну ментальну особливість українців – поетичне світосприймання та «обійми» з природою.

Яскрава й соковита творчість художника вже є тактильною завдяки кольореї яскравих барв, у яких купається око. Усе максимально наближене й відчутне. У його творах своя особлива температура. Центральна частина триптиху «Птахи» розкриває цю атмосферу розпаленого тіла природи, у якій все єдине. Доторкання… Дівчина не обійняла – пригорнулася до коня, на її долоні птах – ніжне торкання, що вільне від примусу. Воно найбільш виражає сутність людських обіймів.

Щоб актуалізувати тактильний вимір твору, художники використовують різні прийоми, спрямовані на відтворення ефекту присутності. Для І.Солодовнікова це, насамперед, колір… Українськість І.Солодовнікова в тому, що він виступає не просто свідком реальності, а дозволяє тактильно ії відчути і пережити. На формальному рівні це відбувається як «повернення» фігуративності, реанімація обсягів і кольору, відхід від полістилізму.

Повертаючи людськість обіймам, ми долаємо відчуження, у яке нас занурює сучасна культура з її дистанційними технологіями.

Відомі на сьогодні способи обіймів (можете доповнити!):

— Смайли і гіфи – «обійми».

— Дистанційні «браслети» – запусти програму, і кохана людина відчує, як ти міцно її стискаєш в своїх обіймах.

— Можна обіймати плюшевого ведмедя).

— Обіймати можна дерево (взагалі, культура друїдів має давні витоки).

— Існує терапевтична практика – «обійняти себе». Її пропонують на деяких медитативних ретритах як елемент терапії самоприйняття, при тривожних розладах, на тренінгах самопізнання.

— Можливі обійми на відстані, коли ви подумки обіймаєте іншу людину, незалежно від того, де вона знаходиться. Тут простір і час перестають діяти!

Але в кожного з нас є або були дуже значущі реальні обійми. Можливо забуті. Пригадайте їх в усіх подробицях і відчуйте, що вони залишилися з вами.

Справжні обійми завжди залишаються з нами.

Це тоді, коли ми обіймаємо Серцем…

Куратор: Оксана Пушонкова.

Солодовніков І. Літо Ж-1346 (2)

Солодовніков І. Птахи Ж-1346

Солодовніков І. Птахи, Ж-1346(1)

 

 

Архів подій музею: