Логотерапія мистецтвом: Дім. Український всесвіт Івана Кулика

Дім – важливий визначальний образ для будь-якої культури, адже ставлення до нього грунтується на генетичному рівні та бере початок від культу предків. Його безособова об’єктивність є очевидною для кожного, адже немає людини, яка б не мала домівки, проте на рівні індивідуальному – для кожної людини – наповнення і переживання поняття «дім» є різним.

В українській традиції хата репрезентує родове начало, тут дім – осередок надійності і захищенності, один із образів культури у стані «мир» поряд з образами матері, дітей, природи.

Теми рідного дому та «малої батьківщини» розкрито Іваном Куликом у циклі картин про село Моринці, де народився художник.

Сергій Кримський, відомий український філософ, зазначав, що в національних культурах мають прояви архетипи, початкові схеми (за Д.Ліхачовим – «початкові знаки пам’яті»), крізь які проявляються міфологічні символи, образи, мотиви, сюжети тощо. Саме архетипи дозволяють нам попри історико-культурну різнобарвність образів безпомилково визначати національні типи культури, навіть зближені історично, територіально і ментально. С. Кримський дослідив українську ідентичність і культуру через архетипи серця, софійності, етичної цінності особистості, духовного розуму, тріаду Дім – Поле – Храм. Український філософ визначає «дім» як один з центральних екзистенціалів буття українського народу (Кримський С. Архетипи української ментальності // Проблеми теорії ментальності. – Київ : Наукова думка, 2006. – С. 273–301).

Національні особливості житла є візуальними маркерами того або іншого типу культури, історичного етапу її розвитку. Наприклад, російська «изба» (рос.) та українська «хата» – різні ментальні світи.

Хата – це не просто приміщення для житла, вона є сакральним мікрокосмом, у якому візуально відбивається макрокосм: стеля – небо, підлога – земля, піч – символ духовного єднання родини, «вісь світу», родинний алтар. Іноді дім розуміється як символічна структура тіла людини, взаємодії чоловічого – жіночого начал, а двері і поріг – як символи переходу з внутрішнього простору у зовнішній. Отже, дім – це своєрідна модель світобудови.

Важливо, де побудований дім, адже архетип дому втілюється в образах не лише будинку, хати, а й рідного краю, тієї місцевості, з якою пов’язані найкращі спогади. При цьому батьківська хата може символізувати і руйнівні травматичні переживання. Але дім – дещо більше ніж спогади, він несе в собі пам’ять роду, містить ідею появи на світ і останньої дороги, тобто народження і смерті. Українська хата ототожнюється з родом, місцем народження, батьками і рідними. Можливо тому дім – потужний стимул інтеграції думок і почуттів, центр цілісності особистості. Центр поєднання колективної і індивідуальної пам’яті.

Є ментальна «практика пригадування», коли пропонується пригадати свій дім, де проходило ваше раннє дитинство, де ви вперше почали осмислювати світ та сприймати його естетично. Що саме ви сприймали естетично? Що вас надихало і підтримувало в цій оселі? Які «живі» речі вас оточували?

Потреба у домівці обумовлена психологічно, адже це простір безпеки, де людина щоденно оновлюється. Тому діти часто його зображують у своїх малюнках та відтворюють в іграх. З нього починається становлення людини.  Недарма говорять «Мій дім – моя фортеця».

А ще це місце, куди повертаються. Ідея «повернення додому» пов’язана з архетипом подорожі, що має свої національні традиції. Але у ХХ ст. герої прагнуть вирватися з дому, покинути його заради урбаністичного світу мегаполісу, створення осучасненої «зони комфорту».

Філософ М. Бубер розглядає два визначальні архетипи Дому й Шляху, які є традиційно сакралізованими. М. Бубер звертає увагу на усвідомлення в європейській думці двох епох – «облаштованості» і «бездомності». Світ як Дім, як гармонійне ціле до ХХ ст. змінюється простором самотності, де людина втрачає точку повернення додому. Почуття облаштованості, за М. Бубером, було притаманним давнім грекам, але в результаті змін у світогляді, що відбулися в Новий час, «триває робота над новим образом світобудови, але не над новим світовим домом…. Людської оселі з цього всесвіту вже не вибудувати» [с. 170] (Бубер М. Два образа веры. – М.: Республика, 1995. – 286 с.). Покоління, яке має створити нову космологію простору, має прийняти факт своєї бездомності, «зректися будь-якого образу світобудови». Традиційне уявлення про дім як подовження тіла сьогодні має заміщення: подовження тіла в медіа та подорожування віртуальними світами. Можливо тому сьогодні ми так і говоримо, що «сидимо в телефоні».

Проте потребу у Домі замінити неможливо, хоча й живемо в епоху «бездомності», адже і сьогодні архетип дому – центр емоційного життя кожного українця. В ліричних пейзажах українських художників ця тема присутня завжди – любов до рідної землі, відображення культурного простору свого регіону, своєрідність природи. Розкриваються естетичні аспекти сакрального поклоніння та прив’язаності людини до певного місця, домівки, «малої батьківщини», встановлення незримого з нею зв’язку.

ІВАН КУЛИК, відомий український художник, наш земляк, розкриває усю велич і красу цього єднання. Перші роботи з’являються ще на поч. 50-х років ХХ ст. Його хатки вбудовані в природу, у повсякденне життя українців. Він залишив по собі велику творчу спадщину. За своє життя він створив більше 500 картин, які зберігаються в Німеччині, Канаді, Америці та в багатьох музеях України. Оцифровано з них дуже мало. Творив пейзажі, портрети, побутові картини, натюрморти, але його улюблена тема – краєвид. І як його невід’ємна частина – українська хата.

У статті «Іван Кулик – співець української хати» Левко Хмельковський пише, що Іван «в часи брежнєвсько-сусловського переслідування дисидентів був виключений з Спілки художників», адже він «не малював картин в дусі переможного соціялізму. Зате залишив хати і церкви‚ луки і діброви‚ жанрові портрети…». І на усіх полотнах – безмежна любов до рідного краю, до України.

У своїх картинах Іван Кулик відтворював не лише українські хати, які поволі зникали, і це його дуже турбувало. Він зображує цілі світи, вчить нас їх переживати, пригадувати можливо забуте почуття «повернення додому», запитувати себе, а що з моєю «малою батьківщиною»?….

Куратор: Оксана Пушонкова.

Кулик І. О. Моринські стежки Ж-769

Кулик Іван. Моринські стежки (1968). Робота знаходиться у постійній експозиції Черкаського обласного художнього музею.

Кулик_I._О._Фiолетова_осiн__Ж-770

Кулик Іван. Фіолетова осінь (1982). Робота знаходиться у фондовій колекції Черкаського обласного художнього музею.

Архів подій музею:

Останні записи: