Вплив традиційного мистецтва японських ляльок на формування Я – образу жінки в Японії  

Японію називають країною вранішнього сонця, але є в неї ще одна назва – країна десяти тисяч ляльок. Японські традиційні ляльки є набагато ширшим явищем, ніж просто забава для дітей. Це цілий світ зі своєю естетикою, релігією і навіть містикою, тому ляльки в Японії – це серйозна тема, вона здебільшого для дорослих.

Ми розглянемо жіночі образи в контексті японського лялькового мистецтва. Якщо брати до уваги дитячий тип аудиторії, то тема ляльки стосується саме дівчаток. З XVII століття в цій країні навіть почали святкувати Хіна-мацурі – День дівчаток або японське Свято ляльок. Це одне з головних свят країни. Відзначається воно третього березня.

1СВЯТО ХИНАМАЦУРІ

Подібно до культур інших народів, у Японії ляльок також народила релігійна обрядовість. Догу – знайдені археологами глиняні фігурки жінок епохи неоліту ( IV-III ст. до н.е.), свідчать про існування в Японії культу родючості. Благаючи богів дарувати врожай, стародавні японці вдавалися до використання статуеток-символів, реалістичних і відверто натуралістичних, які наділялися гіпертрофованими розмірами грудей і живота.

2ДОГУ 1

Умовно можна розділити ляльки Японії на ігрові, декоративні та культові. Ляльки, пов’язані з давніми культами, є найдревнішими та займають у житті японців особливе місце.

Одні з найдавніших – нагасі-біна – «ляльки, що спускаються по річці» використовувались у ритуалі Хіна-окурі. На березі річки збиралися одягнені в яскраві святкові кімоно дівчатка та їхні мами і пускали по річці плетені кошики з парою паперових лялечок. Японці вірили, що якщо на іграшку дмухнути, а потім провести нею по всьому тілу, то хвороба, нещастя або «пристріт» може піти з людини. Просто викинути після цього ляльку було немислимим, адже вона взяла на себе хворобу або лихе око, відтак її слід кинути у річку, щоб вода забрала з нею всі проблеми геть. З часом ритуал об’єднався з «дитячою» грою в ляльки хіна асобі, тобто з грою в паперові ляльки.

3ХІНА - ОКУРІ

Цікава історія у традиційної дерев’яної ляльки Кокесі (кокеші). Вона складається з циліндричного тулуба і прикріпленої до нього голови та оздоблена розписом, руки і ноги у ляльки відсутні. Своїм корінням японська лялька Кокесі сягає близько тисячі років і відома в народі як поминальна фігурка. У перекладі «кокесі» означає «викреслене, забуте дитя». Вважається, що селяни ставили їх в будинках, коли не могли прогодувати новонародженого і позбувалися його. У селянських сім’ях дівчатка були менш бажані, ніж хлопчики. Підтвердженням цього є те, що традиційні кокесі зображують завжди тільки дівчаток, загорнутих у ковдрочку. Можливо через свою історію Кокесі хоча і виглядає як іграшка, але не відноситься до категорії «дитяча лялька», тому більш шанована дорослим поколінням японців.

4КОКЕШІ

Традиційний оберіг Сарубобо, у перекладі «дитинча мавпи», має вигляд м’якої ляльки, у якої відсутні риси обличчя. Сарубобо могла зробити будь-яка жінка без досвіду та спеціальних навичок з клаптів старих кімоно. Раніше їх виготовляли бабусі для своїх онуків як іграшки, або матері для своїх дорослих дочок як оберіг щасливого шлюбу, міцної сім’ї. Цим самим ніби передавалася частина енергетики від матері до доньки, маючи смислове навантаження трьох побажань: щасливого шлюбу, легких пологів, захисту від негативу.

5САРУБОБО

Дозвілля японців на відміну від інших етносів має помітну естетичну спрямованість. Японці проводять час у спогляданні чудес природи, а також рукотворних чудес. Ця особливість дала поштовх для створення особливого типу ляльок, призначених для насолоди споглядання: Ісьо-нінгьо – «лялька в одязі». Це костюмні ляльки, які спочатку зображали тільки красивих людей, найчастіше гейш і майко, пізніше – акторів, героїв міфів, богів і демонів. Ефектне, розкішне вбрання Ісьо-нінгьо відтворює костюми конкретної епохи і зображують майже всі численні грані японського суспільства. Особливість цих ляльок полягає в ретельному опрацюванні деталей і великій увазі до текстильної складової, наявністю безлічі аксесуарів: шпильок, парасольок, музичних інструментів.

6ІСЬО НІНГЬО

Головними персонажами свята дівчаток Хіна-мацурі здавна вважаються ляльки хіна (хіна-нінгьо). Вони уособлюють собою імператорську сім’ю. Японський імператор має божественне походження, тому цими ляльками діти не грають, адже з богами грати не можна. З давніх часiв ляльковий набiр хіна входив до посагу нареченої, а починали їх виставляти в перший же рік після народження в родині дівчинки.

Такi ляльки вимогливi, вони потребують уваги i з боку дитини, i з боку дорослих. Хіна-нінгьо розташовують відповідно до «рангів» у кілька ярусів на спеціальній святковій полиці хінакадзарі, сходи якої символізують «яруси» придворного життя: від імператорської пари до слуг. Матуся, вдягнувши бiлi рукавички, має збирати ляльок разом iз донькою, навчаючи її у такий спосіб охайності. У день Хіна-мацурі, третього березня, дiвчата вiдвiдують одна одну i маленька господиня дому має чемно привiтати гостей, запросити їх до чаю iз заварених квітів сакури, запропонувати солодощi. Бiля лялькової гірки вони влаштовують дiвчачий бенкет.

У спілкуванні з ляльками, як і загалом в японському суспільстві, все регламентовано, все підпорядковано правилам. Японці закладають у свідомості дівчаток ще змалечку загальноетнічні основи поведінки жінок, прийняті в суспільстві, формуючи таким чином жіночий образ Я. Неспішні та гармонійні, приязні та покірні, доглянуті, дисципліновані японки, що мають до того ж вишуканий естетичний смак, виростають з маленьких дівчаток, що гралися ляльками.

7ХІНАКАДЗАРІ

Архів подій музею: